Каланчацька громада
Каланчацький район, Херсонська область

На всі часи, на всі віки у спогадах живи

Звучить «набат» і не дає спокою людській пам'яті. Та хіба можна забути найдорожчу тобі людину – батька чи брата, хіба не промайне спогад про друга чи далекого родича, про всіх тих, хто не повернувся з війни!
Саме цими словами почався мітинг, що відбувся 02 листопада біля меморіалу загиблим воїнам на території мікрорайону «Преображенський» з нагоди 75-ої річниці визволення Каланчака від фашизму.
Час лине дуже швидко і, на жаль, його не можливо зупинити. 75 роки з точки зору історії, з висоти погляду тисячоліть – це можливо і мить, яка нічого не важить, але для нас, звичайних людей, це життя, це ціла епоха…
Зі словами привітань виступили голова Каланчацької районної організації Організації ветеранів України Надія Куюн, перший заступник Каланчацького селищного голови Андрій Лабушний та голова районної державної адміністрації Олег Онуце Під час своєї промови Андрій Григорович зазначив: «…Минають десятиліття… народжуються і виростають нові покоління все менше залишається тих, хто пам’ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду. Але в пам'яті народній ніколи не погасне подвиг тих, хто боровся і поліг за визволення рідної землі…»

День визволення Каланчака, це подія для нас тяжка, але у свою чергу і святкова, 752 дні тривала окупація Каланчака…, за цей час 1800 наших односельців були вивезені на примусові роботи, 72 чоловіка були замордовані та вбиті, але наш народ вистояв, він був мужнім, наполегливим і 2 листопада виборов для нас святкову перемогу. В цей день ми згадуємо кожного, хто поклав життя за нашу з вами свободу, за волю, за мирне небо, за світле майбутнє…» І дійсно, ми завжди говоримо про війну 1942-1945, озвучуємо страшні цифри людських втрат, але не задумуємось над тим скільки загинуло наших односельців, скільки людських доль було зруйновано цією кривавою війною.
11 вересня 1941 року ворог увійшов у Каланчак. Страшні часи окупації, хто їх переживав, до кінця днів своїх пригадуватимуть, і страх, і насилля. Одразу почались арешти та розстріли, спішно було створено і концтабір на території колишнього колгоспу ім.Будьоного, нині це мікрорайон «Преображенський».
Ось декілька рядків зі спогадів Надії Степанівни Фурси: « Я підлітком була тоді, та добре пам’ятаю часи окупації. У нашій невеликій хатині, що складалась з кімнати й чулану, жили німці, які охороняли табір. Для нас дітей, було відведено місце на печі, і в кімнату – ні кроку. Якось у ночі прибився до нас полонений, худий, зарослий щетиною, в солдатському одязі. Куди його подіти? Одразу ж дізнаються хто він. Батько мерщій сховав його у яслах, біля корови, а потім коли фашисти пішли у концтабір, завів його до хати та переодягнув. Чоловік цей був з Раденська, пізніше він знайшов свою сім'ю. Після війни ми отримали від нього листа з подякою за врятування»
До останніх днів свого життя полонені пам’ятали ті страшні роки неволі, смугасту робу, дерев'яні колодки на ногах і напис на рукаві «ост».
Сьогодні, у цей день ми повертаємось своєю зболеною, але світлою пам’яттю до тієї вистражданої та очікуваної осені 1943 року, коли наші війська почали долали противника, а наша земля почала дихати вільно.
Оскаженілий ворог втікав залишаючи за собою руїни та згарище. Район було начисто розграбоване. Зруйновано і спалено 14 будинків мирних жителів, 5лікарень, 7 майстерень МТС, 2 електростанції, маслозавод, райпромкомбінат, 11 шкіл, 3 клуби, 8 бібліотек, 20 вівчарень,19 корівників і конюшень, 4 свинарники, 5 вітряних млинів. Окупація ще довго давала про себе знати.
Саме ту тривогу, біль втрати та віри під час мітингу нам передали Олександр Крайнов піснею ««Не спи моя рідна земля»» та дует Світланb Гришко й Олексія Пономарчука піснею «Кленова балада»
Закінченням мітингу була хвилина мовчання та покладання квітів до меморіалу загиблим воїнам.
Дякую всім хто прийшов сьогодні вклонитися нашим визволителями, живими й полеглими, їхній сивині, їхнім нагородам і зраненим серцям!



« повернутися до списку новин