Час… він не лікує ран, лиш призвичаює наc до болю, змушує змиритись з втратою та жити далі.
Для нас жителів Каланчацького району останні роки йдуть з новим відліком часу, з першою втратою. 24 січня 2015 року, саме в цей день страшна звістка сколихнула всіх його жителів. Захищаючи честь і незалежність нашої держави на сході України, загинув один із її синів – Олександр Береза...Того року ми ховали вперше і не вірили тому що сталось… А час йде і не лікує…
...24 січня 2019 року у ОЗ «Каланчацький ЗПЗСО №1» відбувся вечір-реквієм присвячений четвертій річниці смерті нашого Героя.
Під час заходу лунали пісні, що чимдуж змушували серце стискатись, від болю, несправедливості, від втрат. До присутніх звертались селищний голова Володимир Зінчук та учасник АТО Микола Бойко.
Хвилиною мовчання вшанували пам'ять випускників школи, які віддали своє життя за наше світле майбутнє…. Болить серце, що наша земля очищується від погані найкращими українськими синами, справді Героями України.
На завершення заходу присутні поклали квіти до меморіальної дошки. Спіть спокійно! Ми пам’ятаємо Вас і Ваш подвиг! Ми передамо наступним поколінням вашу історію і будемо вчити любити нашу країну, так, як любили її Ви.
Велика подяка та шана батькам, які виховали такого сина!!!
Довідково: Народився Олександр 28 липня 1971 року в смт.Каланчак в родині Григорія Івановича та Ніни Степанівни Берези. Хлопець підростав, був гарним помічником батькові. Добре навчався в школі. Після закінчення школи вступив до Каховського технікуму. 1989-1991 – дійсна служба в армії. Під час строкової служби в армії батькам неодноразово приходили подяки за добре виховання сина. Повернувшись зі служби додому, одружився. Разом з дружиною виховував двох доньок – Анастасію та Анну. Працював у рідному селищі. Коли над країною нависла загроза, у серпні 2014 року був мобілізований в Чернігівську область, пізніше був переведений до 79-ї Миколаївської аеромобільної бригади, де був командиром ІІ-ї роти 6-ї аеромобільної бригади. 13 листопада 2015 року роту разом з командиром відправили в зону АТО виконувати військовий обов’язок. Мирні солдатські будні не можна порівняти з тим пеклом в яке Олександр разом з побратимами потрапив біля Донецького аеропорту. 24 січня 2015 року під час штурму Донецького аеропорту обірвалося життя молодшого сержанта Берези Олександра Григоровича. Він був командиром бронетранспортера, любив і беріг своїх побратимів, але сам не вберігся. Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Олександра Григоровича Березу нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). В школі, яку закінчив Олександр було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про загиблого героя.
