Шановна громадо!
22 листопада Україна відзначає сумну дату своєї трагічної історії – День пам’яті жертв голодоморів, яка закарбувалася жовто - чорними кольорами страждань, безсилля, виснаження, відчаю, страху, голодної смерті.
Смерті безжалісно довгої та безпорадної, смерті мільйонів через амбіції одиниць. Смерті з нахабним обличчям минулої системи, яке безжалісно, зціпивши зуби, душила наш народ, витискаючи останні життєві соки. Кому це було потрібно? Хто прагнув таким чином поневолити Україну, підкорити, знесилити її як морально, так і фізично?
Свого ворога знали тоді, знаємо його й тепер, знаємо в обличчя. Ось він – кат та безжальний вбивця, який, прагнучи побудувати свою імперію, клав у її фундамент безсиле тіло нашого народу. Саме наші діди-землероби та шанобливі господарі своєї землі, що власними потом і кров’ю зрошували її, вкладаючи в неї волю, працю та любов, оберігаючи свій добробут, не підкоряючись режимові, відплатили занадто дорогою ціною – ціною власного життя.
В чому була їхня вина? Цього пояснити не в змозі навіть сам кат. Дух голодної смерті прокотився українськими селами, завітав у кожну оселю, заглянув кожному в очі. Залишивши після себе морок, плач, спустошення та опухлі людські тіла. Він сіяв страх, біль, розпач та безвихідь, огортаючи своїми путами як дітей так і старих, як жінок так і чоловіків – нікого не жаліючи.
Голодомор 1932-1933 років – це не просто голод, це справжній геноцид проти українського народу, це чорна діра в українській історії, про яку говорить весь світ. Цей голод був штучно створений, в той час як з України вивозили тисячі тонн збіжжя. Лише служивці “того” режиму, розкошували, забираючи останню крихту у малої дитини та, втрачаючи останні крихти сумління та жалю.
Громадо!
Ніхто не має права про це забувати, ніхто не має права змиритися з цим, чи бути осторонь цієї жахливої трагедії в історії нашого народу, а винуватці мають розплатитися за жорстоку смерть наших предків. Часи минають, але пам’ять в нас житиме вічно.
