Сузір'я жіночої поезії - в «Дивослові»
«Сузір'я жіночої поезії» - під такою романтичною і глибинно - космічною назвою пройшло засідання читацького клубу місцевих літераторів «Дивослово» в літературно-мистецькому залі Каланчацької центральної бібліотеки.
Говорили про красу, кохання, страждання, метання, душевне сум’яття мовою віршованого рядочка, народженого духом і серцем жінки. То що ж таке жіноча поезія?
Что такое женская поэзия?
Кто на это может дать ответ?
Может быть, ходьба по краю? Лезвию?
Может быть. А может быть и нет.
Может это песнь исповедальная
Что исходит из глубин души,
Нежная, пронзительно печальная?
Может, но с ответом не спеши…
Про засідання літературного об’єднання розповідає його керівник та організатор зустрічі Ірина Добровольська: «Ми намагалися зрозуміти хто вона, чим живе і дихає, але достатньо відкрити її творіння і все саме стане на свої місця. Тільки жінка може донести справжні почуття, які так важко буває описати словами.
Що в нас було? Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
Не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
Прокотить вересень громи,
І вродить небо дивовижне
Скляними зорями зими!
Тільки жінка навіть в найскладніші моменти життя залишається прекрасною. Тільки жінка одночасно може бути і слабкою і сильною.
Вірші написані жінками, завжди викликають ураган емоцій і відчуттів, не можливо навіть уявити якою б була поезія, як би в неї не вклала нотку своєї душевності і щирості жінка.
Простягни мені руку
Через ріки неправди і горя.
Простягни мені руку –
Хай тебе не лякає негода!
Міцно стиснемо пальці –
Нас недолі не розтоптати.
Та й пустим вінки купальські
І будемо долі питати,
Може, все, що досі було,
Лише тінь від її крила?
Простягни мені руку,
Щоб устояти я могла.
Важко бути поетом, зважаючи на те, що про все вже давно написано. Важко бути поетом, коли поезія практично не продається у жодному її вигляді – книжки, журнальні публікації, виступи перед широкою аудиторією. Важко бути поетом, коли твоє покликання здебільшого асоціюється із неробством, або ж якоюсь приватною віддушиною, а тому сприймається як хобі, за яке ти відповідаєш сама. І водночас поетом бути легко – допомагає віра в те, що ти із Творцем на одній хвилі.
…зневажу
Муки і страждання –
Буду вчитись обживати вись
Бо земля - зупинка для прощання,
Ми - транзитом: з вічності - кудись…
А яка глибина і філософічність, образність і метафоричність притаманна українській поезії!
Розхристана і дика, як сова,
Спиває ніч мінорні схлипи вулиць.
У зав`язь мрій вплітаються слова,
Де ще живе мій неземний прибулець.
Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
Із чаші неба пити трунок дива...
І відчувати простір, висоту,
І вірити, що пишеш - знать, щаслива...
І наближати космос до трави,
Аби душа ширяла поза часом,
Шепочучи високі молитви
У парі із окриленим Пегасом...
Так легко, добре. Завше б так було...
Виповідати марно. Відчуваю...
Натхнення біле ангельське крило
Відносить Душу... А куди... Не знаю...»
Більше двох годин тривало засідання, активні члени клубу Глушко Р.А., Марченко О.Г., Нігачова Г.Д., Козачок А.М., Смолієнко Л.В., з захопленням читали вірші Л. Костенко, Ю. Шовкун, Г. Чубач, Г. Гордасевич, С. Костюк, А. Ахматової , М. Цвєтаєвої, Б. Ахмадуліної.
А активний учасник літературного об’єднання та автор декількох лірично-поетичних збірничків Володимир Войтюк з молодечим запалом і щирістю читав вірші присвячені чарівним жінкам.
Ірина Добровольська ознайомила присутніх з творчістю незаслужено забутої Марусі Вольчарівни і коротким, але неймовірно яскравим життєвим і творчим шляхом О. Теліги.
Активно долучилися до засідання і нові адепти Т.М. Бабенко, Л.С. Пшенична, Л.О. Стринжа, читаючи улюблене і ділячись власними думками і почуттями.
На завершення в рамках місячника екології «За чисте довкілля» активна та постійна учасниця клубу каланчацьких літераторів Ольга Марченко, закохана у квіти і красу, подарувала всім присутнім розсаду рожевих ромашок . Тож хай краса живе у наших душах і буяє навколо нас!
