25 лютого 2021 року – 150 років від дня народження Лесі Українки
Леся Українка - культова українська письменниця, перекладачка і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури, а в українську вони принесли нові мотиви і мандрівні сюжети з інших культур. Леся Українка писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики і брала активну участь в українському національному русі.
*********
Волинь, невеличке містечко Звягель (нині Новоград-Волинський). Саме тут, в інтелігентній дворянській родині у 1871 році народилася Лариса Косач (таким є справжнє ім’я Лесі Українки). Батько її – Петро Косач – був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка.
Леся навчилася читати в 4 роки, проте системної освіти вона не здобула, тому що не відвідувала гімназії. Час від часу брала приватні домашні уроки, уроки фортепіано.
Свій перший вірш – «Надія» – Леся написала дев’ятирічною дівчинкою.
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
А вже у тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. 1884 року у Львові в журналі «Зоря» опублікували два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка.
Потім були інші віршові твори, публікації статей у періодичних виданнях. Леся Українка дуже багато перекладає українською мовою. Серед таких творів – староєгипетська лірика, давньоіндійська «Рігведа», поеми Гомера, поезії Г. Гейне; а також В. Гюго, В. Шекспір («Макбет»), Дж. Г. Байрон («Каїн»), Данте («Пекло»), Ада Негрі, М. Метерлінк, Г.Гауптман, А. Міцкевич, М. Гоголь, І. Тургенєв, С. Надсон.
Все життя поетеса була борцем, що начертав на своєму щиті слова – «Умру – Не здамся». Донька Прометея несла вогонь поезії, цю іскру Божу за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать
(Contraspemspero! 1890 р.)