Шахов Микола Олександрович
Народився 8 лютого 1924 року у багатодітній сім'ї селян-середняків Шахових Єфросинії Василівни та Олександра Гавриловича на Морозівських хуторах Чаплинського району. А прадіди Шахових переселилися з Росії, з Тульської області в наш Таврійський край.
У 1930 році родина у складі батька Олександра Гавриловича, матері, Чебукіної Єфросинії Василівни, сина Миколи і чотирьох доньок – Ганни, Ольги, Тетяни, Марії переїхала на постійне місце проживання в село Червона Зірка Новопавлівської сільської ради Херсонської області.
В родині Шахових була своя земля, але з колективізацією, створенням колгоспів у 1937 році землю в родині відібрали. Батька репресували як ворога народу і вислали в табори Архангельської області на станцію Пукса. Листи від тата приходили до 1941 року. Лише у 1989 році прокуратурою Херсонської області Шахова Олександра Гавриловича як жертву сталінського режиму було реабілітовано.
Батьки вступили до колгоспу «Серп і Молот».
З 1931 року навчався у Новопавлівській початковій школі, у 1935 – 1938 роках здобував семирічну освіту у Каланчацькій школі № 1, а 10-й клас закінчив в Новокиївській середній школі Каланчацького району з відмінними оцінками і подав заяву до Миколаївського кораблебудівного інституту через викладачів, котрі приїздили на зустріч із школярами. Це була його мрія, але мрія виявилася нездійсненною.
20 червня 1941 року випускник школи Микола Шахов склав останній екзамен й як завжди на відмінно. Й не очікував, не знав й наступного літнього погожого дня 21 червня 2041 року, коли з однокласницями кружляв у святковому випускному вальсі, що за кілька годин почнеться жахлива війна й все переплутає в його юнацьких планах та мріях.
Й далі, замість екзамену до вищого навчального закладу Миколі Шахову довелося складати значно суворіший іспит на мужність, сміливість, відданість Батьківщині, на життя.
Під час німецької окупації з вересня 1941 року по листопад 1943 року проживав з матір’ю у селі Новопавлівка і працював на полі в общині. Після звільнення території Каланчацького району від окупантів 7 листопада 1943 року був призваний Каланчацьким РВК до лав Червоної Армії, вперше надів солдатську форму і був направлений на фронт у складі 260-го Гвардійського полку 86-ї Гвардійської Стрілкової дивізії. Й у складі цього полку служив автоматником до липня 1945 року.
Важке випробовування випало на роки його юності. З листопада 1943 року й до Дня Перемоги війну пройшов пішки, йому довелося визволяти Херсон, Миколаїв, Одесу. Біля Миколаєва був поранений, але на щастя, поранення було легким, але, все одно, довелося тимчасово на деякий час залишити побратимів. Лежав у госпіталі, після одужання довелося попрацювати санітаром, через деякий час повернувся на фронт.
Повернувшись у полк, далі з побратимами брав участь у визволенні Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини. Австрії, Чехословаччини. Микола Олександрович виносив з поля бою поранених, надавав першу медичну допомогу – йому знадобилися знання та досвід, які отримав знаходячись у госпіталі та працюючи деякий час санітаром. Першим, кого довелося рятувати, був Петро Козуб – земляк з рідної Новопавлівки. Пам’ятає скромний солдат Микола Шахов, як з почестями і без почестей ховав загиблих товаришів, яке, на превеликий жаль, траплялося.
Пам’ятає, як прості люди з великою радістю зустрічали своїх визволителів. В Югославії до них на зустріч вийшло все село із хлібом-сіллю, пам’ятає скромне частування та щирі рукостискання братів – слов’ян. А підчас перебування в Угорщині йому було наказано виконувати обв’язки зв’язківця. Селяни подарували йому коня щоб міг своєчасно доставляти повідомлення. А старенька австрійка шукала на голові військових – визволителів роги. Тому що так ворожа пропаганда зображала радянських солдат. Згадує Микола Олександрович й зустріч з американськими солдатами в Чехословаччині в містечку Чеська Будовіца, дружні привітання, рукостискання, обмін сувенірами.
У Миколи Олександровича Шахова на почесному місці зберігаються нагороди: медаль «За победу над Германией 1941 – 1945», медаль «За боевые заслуги», орден «Отечественной войны» II ступеню, орден «За мужність», медаль «Отечественной войне 1941-1945», медаль Жукова, медаль «Захиснику Вітчизни» та багато ювілейних.
Після демобілізації у травні 1947 року працював інструктором Осоавіахіма Каланчацької районної ради, завідуючим Новопавлівським сільським клубом, вчителем математики Новопавлівської 7-річної школи, директором Гаврилівської 7-річної школи.
З 1951 по 1957 роки навчався заочно в Херсонському педагогічному інституті ім. Н.К. Крупської.
Добрі знання, хист до педагогічної діяльності, великі організаторські здібності не залишилися не поміченими. Незабаром Микола Олександрович був призначений на посаду директора Каланчацької середньої школи № 1, а у 1969 році – завідуючим районним відділом освіти.
Микола Олександрович є засновником вечірньої школи в Каланчацькому районі.
Перебуваючи на пенсії, ще деякий час працював учителем математики Привільської загальноосвітньої школи.
Зараз перебуваючи на заслуженому відпочинку, пише вірші, зустрічається з друзями, бойовими побратимами, колегами. А побратимів з кожним роком стає все менше й менше. Залюбки зустрічається з школярами, молоддю, ділиться своїми спогадами воєнних років.
10 лютого 2014 року в Комунальному закладі «Центр дитячої та юнацької творчості Каланчацької районної ради Херсонської області» Шахова Миколу Олександровича, засновника вечірньої освіти в районі привітали з 90-річним ювілеєм.
Й хоча здоров’я інколи дає про себе взнаки, він полюбляє їздити на велосипеді, поратися по господарству, вести дружні бесіди, ділитися своїм великим досвідом з рідними.
А перебравши сімейних архів створив чудову збірку спогадів в документах і фотографіях «Пам’ять. Дітям, онукам, правнукам …»
Рішенням тридцять восьмої сесії восьмого скликання від 29 січня 2019 року за № 876 Шахову Миколі Олександровичу присвоєне почесне звання «Почесний громадянин селища Каланчак».
Життя Миколи Олександровича Шахова є яскравим прикладом для наслідування молодому поколінню.