Вітання начальника військової адміністрації з Днем Гідності та Свободи
Шановна громадо! Сьогодні, 21 листопада, ми відзначаємо День Гідності та Свободи. Свято, яке показує, хто такі українці й що для нас головне.
Рівно десять років минуло з того часу, коли розгорнулися криваві події на Майдані в Києві. Найсміливіші представники нації упевнено й на весь світ продемонстрували своє прагнення вивести Україну на шлях соціально-економічного, культурного та суспільного розвитку, наслідуючи головні суспільні цінності. Ті події сколихнули весь світ і розбудили повстанський козацький дух українського народу. Уся світова спільнота була вражена патріотизмом українців.
За десять років змінилось чимало в нашій країні, Європі й усьому світі. Але дещо лишається незмінним: це відповідь на питання, хто такі українці і що для нас головне. Дві цінності, що нерозривно сплетені, як правий і лівий береги Дніпра. Як синій і жовтий кольори. Як слова Чубинського й музика Вербицького. Як дві нитки візерунка на вишиванці, де зашифровано наш генетичний код. Це гідність і свобода.
За час кривавої повномасштабної війни, яку росія почала проти України у лютому 2022 року, усі побачили, які в нас захисники й захисниці. Як можна дати відсіч одній із найбільших армій світу й стати однією з найкращих армій світу. Хтось скаже: звучить гучно. Так, наше військо звучить гучно! Коли до загартованих бійців приєднуються музиканти, актори, олімпійські чемпіони, айтівці, науковці, бізнесмени. Сотні тисяч українців, які не сіли в літак, а стали в чергу до військкомату. І пліч-о-пліч стали на захист нашої мрії: навіки вільної України.
Сотні наших односельців пішли до лав Збройних Сил України. З них, на жаль, вже є ті, хто не повернеться додому, але назавжди залишиться у нашій пам'яті. А пам'ятаємо ми багато....
Ми пам'ятаємо наших хлопців, які проходили службу в АТО. Ми пам'ятаємо, як у перші хвилини початку вторгнення, вони прощались зі своїми рідними, міцно їх обіймали, а потім сідали у машини й виїжджали до місць збору військових.
Ми пам'ятаємо наших пожежників, які до останнього виконували своє призначення у перші місяці окупації, не йшовши на співпрацю з ворогом.
Всі ми пам'ятаємо, як у перші дні окупації, наші громадяни попри постріли та шумові гранати виходили на мітинги з жовто-блакитним стягом, як символом нашої волі і свободи. Як берегли українські прапори й чекали ЗСУ.
Пам'ятаємо наших волонтерів, які стали на допомогу мирним жителям. Які могли за лічені години зібрати кошти на ліки, харчові продукти та інше.. Дістати все. Купити все. Привезти все. А потім дістати, купити й привезти знову, бо це було не все.
Пам'ятаємо наших простих мешканців, які ділились останнім з сусідами, друзями та просто незнайомими людьми.
Ми все пам'ятаємо і ніколи не забудемо.
Усі побачили, який у нас народ! Готові віддати останнє. Готові стояти до останнього. Не втратили гідності, мужності, віри в себе. І об’єдналися, щоб не втратити волю, незалежність. Не втратити Україну.
Можемо залишитися без грошей. Без бензину. Без гарячої води. Без світла. Але не без волі та свободи. І це ключове , що залишається незмінним.
Так, ми заплатили й продовжуємо платити за свободу дуже велику ціну. І ніколи не забудемо всіх, хто віддав за Україну своє життя. І ніколи не пробачимо всім, хто позбавив їх життя й хотів позбавити нас волі. Але головне, що це нікому не вдалось і ніколи не вдасться.
Зичу вам, шановні земляки, міцного здоров’я, благополуччя, непохитної віри у краще майбуття.
Нехай мир і спокій запанують у рідній Україні. Нехай пролиті у важкі часи сльози назавжди залишаються у минулому.
З повагою, Світлана ФОМІНА
