Герої не вмирають, вони завжди залишаються в наших серцях, в нашій пам'яті.

Зустріч із Оксаною Ставицькою — мамою загиблого захисника Азовсталі Едуарда Ставицького.

Я довго готувалась до цієї зустрічі. Серце калатало, долоні тремтіли, а думки плутались. Як дивитися в очі жінці, яка втратила найдорожче — сина, воїна, захисника? Як знайти слова, коли жодне не здається достатньо щирим, сильним, глибоким?

Ця зустріч залишила в моєму серці слід, який не зітре ні час, ні мовчання. Я прийшла аби поспілкуватися з мамою наймолодшого загиблого мешканця Каланчацької громади, воїна Азовсталі — Едуарда Ставицького. 

Оксана Ставицька зустріла мене біля під'їзду. Жінка з гідністю в поставі, але з очима, в яких назавжди оселився смуток. Вона не ридала, — просто говорила, наче ділилася частиною душі, яку вже не повернути. Згадувала яким в дитинстві був її син.

“Едик був особливим, — почала вона тихо. — Спокійний, розсудливий, добрий. Йому б ще жити й жити… Та війна не питає, скільки тобі років”.

Йому було всього дев’ятнадцять. Зовсім хлопчина. Але він прийняв рішення як дорослий чоловік: став на захист країни. Він казав: “Я не можу дивитися, як нищать мою землю. Я маю бути там”.

У її руках — світлина. Едуард на ній усміхається, і здається, що от-от зайде до хати, махне рукою, скаже: “Мамо, я вдома”. Але вона знає — його більше немає. Він загинув, залишивши після себе порожнечу, яку ніщо не заповнить.

“Я іноді чую його кроки. Особливо вночі. І ловлю себе на тому, що досі готую і на нього. Це не біль — це щось глибше, важче. Це материнська втрата, яку не можна пояснити”.

Ми довго мовчали. В тій тиші було більше, ніж у будь-яких словах. 

“Я не хочу, щоб його пам’ятали лише як “наймолодшого загиблого”. Він був більше, ніж статус, ніж цифра. Він був моїм сином. Людиною зі своїми мріями, улюбленими піснями, жартах і світлом у серці”.

Я слухала й мовчала. У кожному її слові — біль і гордість. Не плакала, адже обіцяла сину не плакати. Вона не просила жалю. Вона хотіла, щоб про нього пам’ятали. Не просто як про “азовця, який загинув”, а як про Едіка. Сина. Людину. Героя.